Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 34/175

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Ємельянова А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АИЗ"на ухвалу та постановугосподарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 р. у справі № 34/175 господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "АИЗ"простягнення 18 415 692,95 грн.,за скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "АИЗ"надії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України,за участю представників: від позивача Вергелес Д.Є.від відповідачане з'явивсявід Державної виконавчої служби України не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2011 р. у справі № 34/175 позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АИЗ" (далі - ТОВ "АИЗ") на користь позивача 11 457 000 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2 416 304,45 грн. простроченої заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, 907 599,91 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту 233 648,53 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитними коштами, а також 20 790,48 грн. витрат по сплаті державного мита та 192,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у решті позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ від 04.10.2011 р.

25.12.2013 р. до господарського суду міста Києва надійшла скарга ТОВ "АИЗ" на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі - відділ примусового виконання рішень ДВС України), у якій скаржник просив суд: визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Гречуха Олега Ярославовича; визнати неправомірною та скасувати постанову про передачу майна на зберігання у виконавчому провадженні № 30519488 від 05.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. у справі № 34/175 (суддя Сташків Р.Б.) у задоволенні скарги ТОВ "АИЗ" про визнання дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Гречуха О.Я. неправомірними та визнання неправомірною та скасування винесеної ним постанови про передачу майна на зберігання від 05.12.2013 р. у виконавчому провадженні № 30519488 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 р. (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючого, Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю.) ухвалу господарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. у справі № 34/175 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 р. у справі № 34/175, ТОВ "АИЗ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким визнати неправомірними дії відділу примусового виконання рішень ДВС України щодо передачі арештованого майна на відповідальне зберігання стягувачеві та визнати недійсною постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України про передачу майна на зберігання від 05.12.2013 р. в рамках виконавчого провадження № 30519488.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.06.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Ємельянова А.С. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "АИЗ" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 17.06.2014 р. о 10 год. 50 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак ТОВ "АИЗ" та Державна виконавча служба України не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши представника ПАТ "КБ "Експобанк", розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.12.2013 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України при примусовому виконані наказу від 04.10.2011 р. у справі № 34/175 в межах виконавчого провадження № 30519488 було винесено постанову про передачу майна на зберігання, яке належить відповідачу та яке було арештовано і описано на підставі постанови державного виконавця від 05.06.2013 р. та акта опису і арешту майна від 27.06.2013 р.

На час прийняття апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови акти опису та арешту майна відповідача від 27.06.2013 р. не скасовані, тобто є чинними.

Згідно з преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 54 вказаного Закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з частиною п'ятою вказаної статті про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2011 р. у даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом та по відсоткам, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, а також судові витрати.

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з іпотечним договором від 14.07.2005 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 1483, в забезпечення кредиту було надано нерухоме майно (29 об'єктів: нежилі приміщення та будівлі (цехи, склади, майстерні тощо), що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 32, та яке належить ТОВ "АИЗ". Також, в забезпечення кредитних зобов'язань було укладено договір застави від 14.09.2005 р. основних засобів - обладнання фарфорового виробництва Арматурно-ізоляторного заводу (АИЗ).

Предмети застави та інше майно відповідача знаходилося за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 32, і саме за цією адресою в процесі виконавчого провадження № 30519488 при виконанні рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2011 р. у справі № 34/175 проводилися виконавчі дії щодо опису та арешту майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваною постановою державного виконавця від 05.12.2013 р. арештоване та описане згідно з актом від 27.06.2013 р. майно було вирішено передати представнику позивача Петрову О.О. на відповідальне зберігання.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи ТОВ "АИЗ" про порушення державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження положень ст. 586 Цивільного кодексу України та п. 1.4 іпотечного договору від 14.07.2005 р., оскільки правовідносини між державним виконавцем та іншими учасниками виконавчого провадження у процесі здійснення виконавчого провадження регулюються іншими нормами, а саме Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, господарські суди вірно врахували, що арештоване та описане майно не передано позивачу у власність, а передано на зберігання. Цілісність майна, на яке накладено арешт та передано на зберігання, забезпечується в силу положень ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено відповідальність за порушення накладеної державним виконавцем заборони.

Також, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що посилання в оскаржуваній постанові державного виконавця на вчинення дій щодо передачі майна на відповідальне зберігання відповідно до п. 4.2.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, не тягне за собою недійсність чи протиправність вказаної постанови, оскільки положеннями ч. 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість передачі арештованого майна на зберігання не боржнику, а одразу іншій визначеній державним виконавцем особі, у даному випадку позивачу, який зацікавлений у збереженні арештованого майна відповідача як особа, на користь якої прийнято судове рішення. При цьому, як вірно вказали суди, це не заборонено й іншими положеннями вказаного Закону, який має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції.

З урахуванням викладеного, колегією суддів касаційної інстанції визнається обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що при винесенні постанови від 05.12.2013 р. про передачу майна на зберігання у виконавчому провадженні № 30519488 державний виконавець діяв відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ТОВ"АИЗ" на дії відділу примусового виконання рішень ДВС України та правомірно відмовив у її задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АИЗ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. у справі № 34/175 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

А.С. Ємельянов